Інформаційна платформа для психологів, які залучаються до кримінальних проваджень за участю дітей | Що треба знати психологу про домашнє насильство над дітьми

Що треба знати психологу про домашнє насильство над дітьми

Тож будь-яке насильство над дитиною або над іншими членами родини, яке вона може бачити, впливає на її розвиток і на підсвідомому рівні відкладається в пам’яті, щоб надалі стати сценарієм побудови взаємин з іншими людьми і соціумом в цілому, сформувати сприйняття себе і ставлення до себе. Цілком природно, що гармонійний розвиток дитини, її спроможність адаптуватися, захищати себе та виживати залежить від її взаємодії з дорослими, взаємин між батьками, їх психоемоційного стану, турботи про дитину і т. ін.

Якщо дитина зазнає домашнього насильства у будь-яких формах – стосовно неї або коли вона стає свідком знущань над кимось у родині, або є погрози щодо цього, це негативно впливатиме на її стан та розвиток. Що саме відбуватиметься?
● Дитина відчуватиме порушення безпеки. ● Її реакцією на загрозу та невизначеність стане постійна напруга та стрес. ● У дитини може сформуватися синдром набутої безпорадності, що позбавить її влади та контролю над власним життям.● Стан та настрій дитини узалежняться від стану та настрою дорослих, вона намагатиметься їх постійно радувати і поводитися так, щоб її хвалили. ● Почуття сорому та провини зміцнюватимуться і підсилюватимуть травмувальне переконання дитини в тому, що вона є причиною негараздів між дорослими. ● Зміняться ролі у взаємодії. Дитина братиме на себе роль дорослого. Дорослий поводитиметься як дитина.● Формуватиметься життєвий сценарій «переслідувач – рятівник – жертва», за яким дитина в подальшому будуватиме стосунки*.

Наростання напруги. На цьому етапі, коли дорослі перебувають у стресовому стані через ситуацію невизначеності, страху, тривоги тощо, дитина відчуває загрозу підсвідомо, спостерігаючи зміну настрою, поведінки і зовнішніх проявів дорослих. Відчуття дорослими небезпеки породжує у дитини такі ж відчуття. Напруга дорослих спричиняє побоювання дитини, що між ними може щось трапитися. Дитина не в змозі зупинити насильства, однак намагається його відвернути своїми діями:
● захищає слабшого дорослого (формується роль рятівника);● стає поміж дорослих, аби вони не заподіяли одне одному шкоди, і може потрапити під «гарячу руку» (формується роль жертви);● намагається відволікти дорослих і розрядити напругу а) неслухняною поведінкою (може щось поцупити, розбити, злитись, дражнити дорослих та інших дітей, ін.), що дорослі застосовують у своїх цілях (їхня напруга, злість переносяться на дитину і підсилюється фразами «якби ти була слухняна, то тато б не злився і не вдарив би мене», «будь слухняним, і тоді в родині все буде добре»); б) захворюванням, що, на думку дитини, відволіче батьків від суперечок.
Відтак потреби батьків задовольняються перекладанням відповідальності за власне життя на дитину шляхом формування в неї почуття провини, сорому, а дитина привертає увагу батьків складною поведінкою.

Акт насильства. Дитина може постраждати безпосередньо або опосередковано.

Виправдання насильства.На цьому етапі дитина намагається передбачити наступний акт насильства, міркуючи про те, що зробити, аби батьки не сварилися. Після акту насильства дитину намагаються задобрити, аби вона не згадувала про інцидент, обдаровують її обіцянками, маніпулюють очікуваннями: «Будь слухняною, й я так не робитиму. Якщо не вередуватимеш – щось тобі подарую, тільки не змушуй мене сердитися». Заради попередження подальших випадків насильства та збереження контакту з дорослими дитина бере провину за їхні дії на себе («це зі мною щось не так»).

Заспокоєння. Дитина витісняє власні потреби і бажання, підкоряється потребам та очікуваннями дорослих, намагається їм догодити, аби насильство не повторилось.

Психологічні особливості дітей, які зазнали насильства

Внаслідок домашнього насильства дитина зазнає психічної травми, що впливає на її особистісні зміни та скеровує її розвиток у таких напрямах:
● реагування на підвищення рівня стресу (бий, біжи, завмри, здавайся);● активізація роботи лімбічної системи та рептильного мозку;● збільшення рівня особистісної та ситуативної тривожності;● порушення відчуття безпеки та довіри до оточення, формування установок про небезпеку всюди, що вірити нікому не можна;● формування травмувальних переконань «я поганий / погана, я винна / винний, якщо я буду добре поводитися, то мене не битимуть»;● агресія, направлена на себе або на довколишній світ;● розлади прив’язаності: амбівалентна, невротична, уникаюча;● прояви складної поведінки, якою дитина намагається привернути увагу до своїх проблем чи негараздів, сигналізує про потреби;● психосоматичні ознаки (порушення функціонування шлунково-кишкового тракту, серцево-судинної системи, захворювання шкіри);● порушення когнітивних процесів (складно концентрувати увагу, запам’ятовувати нову інформацію);● формування синдромів навченої безпорадності та госпіталізму;● гіпо- або гіперактивність, ускладнена концентрація, ризикована поведінка;● поведінка самоушкодження; ● знецінення себе, негативні Я-висловлювання;● девіантна або делінквентна поведінка;● дистанціювання від однолітків;● заниження самооцінки;● підвищена у порівнянні з однолітками зрілість та відповідальність.

Більше інформації про індикатори вчиненого насильства можна знайти ТУТ

При опитуванні / допиту дитини, яка зазнала домашнього насильства, психолог бере до уваги:

● відсутність життєвого досвіду і часто – сприйняття дитиною насильства як норми;● недостатній розвиток критичного мислення у дітей, молодших 7 років;● повна залежність дитини дошкільного віку від дорослого;● брак сил та можливостей протистояти насильству;● схильність дітей брати провину на себе;● сприйняття насильства як гри (бо так сказав дорослий);● засвоєння понять «добре» і «погано» під впливом дорослого; ● готовність терпіти насильство через потребу в увазі, контакті, взаєминах;● схильність через відторгнення дорослими вважати себе нікчемою («я – ніхто, мене не існує»).

Інформаційну платформу створено в межах ініціативи ГО «Всеукраїнський громадський центр «Волонтер» за підтримки Представництва Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні та у партнерстві з Національною психологічною асоціацією (Дивізіоном ювенальної психології).