Етичні дилеми в роботі із сексуальним насильством: баланс між конфіденційністю, правосуддям і психологічною підтримкою

Етичні дилеми в роботі із сексуальним насильством:

баланс між конфіденційністю, правосуддям і психологічною підтримкою

Сексуальне насильство над дітьми є однією з найскладніших соціальних проблем, що породжує численні етичні дилеми для психологів. Сексуальне насильство над дітьми, зокрема в контексті домашнього насильства, є викликом, який потребує чутливого й етично виваженого підходу. Зараз в Україні загострилось питання сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом (СНПК), психологи стикаються з потребою балансувати між захистом конфіденційності, забезпеченням правосуддя та наданням психологічної підтримки.

Сексуальне насильство над дітьми є однією з найскладніших соціальних проблем, що породжує численні етичні дилеми для психологів. Сексуальне насильство над дітьми, зокрема в контексті домашнього насильства, є викликом, який потребує чутливого й етично виваженого підходу. Зараз в Україні загострилось питання сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом (СНПК), психологи стикаються з потребою балансувати між захистом конфіденційності, забезпеченням правосуддя та наданням психологічної підтримки.

Етичні дилеми — це ситуації, у яких людина чи професіонал стикається з потребою вибору між двома або більше варіантами дій, кожен із яких має моральне значення, але жоден не є повністю прийнятним або правильним. Іншими словами, це конфлікт між етичними цінностями, принципами чи нормами, коли дотримання одного з них означає порушення іншого.

Етичні дилеми — це ситуації, у яких людина чи професіонал стикається з потребою вибору між двома або більше варіантами дій, кожен із яких має моральне значення, але жоден не є повністю прийнятним або правильним. Іншими словами, це конфлікт між етичними цінностями, принципами чи нормами, коли дотримання одного з них означає порушення іншого.

У професійній діяльності психолога етичні дилеми виникають тоді, коли необхідно одночасно враховувати:

    інтереси клієнта;

    професійні стандарти і кодекс етики;

    законодавчі норми;

    власні цінності й переконання спеціаліста.

Етичні принципи в роботі з випадками сексуального насильства над дітьми ґрунтуються на міжнародних і національних стандартах, зокрема Кодексі етики психологів-консультантів [1], Кодексі етики APA [2], Конвенції ООН про права дитини [3] та теоріях біоетики [4]. Вони спрямовані на захист дитини, забезпечення професійної компетентності, уникнення шкоди і наслідків недотримання етичних принципів, а також містять реальні кейси порушень і законодавчі аспекти замовчування випадків насильства, коли психолог, наприклад, обирає зберегти довіру дитини.   
Робота із сексуальним насильством над дітьми спирається на теоретичні концепції, які наведено нижче.

    Принципи біоетики (Beauchamp, & Childress, 2019) виокремлюють захист благополуччя, незаподіяння шкоди, повагу до автономії та справедливість. Для дітей пріоритетними є благополуччя (найкращі інтереси дитини) і незаподіяння шкоди через їхню вразливість. Наслідки порушення: ігнорування благополуччя призводить до ретравмування, посилення посттравматичного стресового розладу (ПТСР), соматичних симптомів (головного болю, нудоти) і втрати довіри до психолога, що ускладнює відновлення.

    Теорія травмофокусованої когнітивно-поведінкової терапії (TF-CBT) (Cohen, & Mannarino, 2015) наголошує на стабілізації емоційного стану перед роботою з травмувальними спогадами. Наслідки порушення: некоректне розпитування чи тиск спричиняють ретравмування, дисоціацію, суїцидальні думки та регрес у розвитку, особливо в дітей із ПТСР.

    Концепція «обмеженої приватності» (Bok, 1989) дозволяє порушувати конфіденційність для захисту дитини. Наслідки порушення: нерозкриття інформації наражає дитину на подальше насильство, а необережне розголошення призводить до стигматизації, соціальної ізоляції та судових позовів (ст. 32 Конституції України).

    Теорія автономії Канта (Kant, 1785) визначає повагу до вибору, але для дітей вона обмежується законодавством і пріоритетом безпеки. Наслідки порушення: ігнорування бажань дитини руйнує довіру, а замовчування насильства для «захисту» автономії загрожує безпеці та тягне за собою юридичну відповідальність.

    Модель «Барнахус» і Ланцаротська конвенція (Council of Europe, 2007) закликають до мультидисциплінарного підходу, мінімізуючи допити. Наслідки порушення: відсутність координації зі слідчими чи багаторазові розпитування посилюють стрес, ПТСР і гальмують розслідування.

    Теорія культурної компетентності (Sue, & Sue, 2012) передбачає повагу до релігійних і культурних цінностей. Наслідки порушення: нав’язування цінностей психолога викликає почуття провини, ізоляцію сім’ї та відмову від терапії.

    Теорія доказової практики (Sackett, 1996) наголошує на валідних методиках. Наслідки порушення: некоректні методи призводять до помилкових висновків, ретравматизації та визнання свідчень недопустимими в суді.

    Теорія професійних кордонів (Zur, 2007) застерігає від подвійних стосунків. Наслідки порушення: конфлікт інтересів підриває об’єктивність, посилює травму та гальмує правосуддя.

    Теорія влади в терапевтичних стосунках (Gutheil, & Gabbard, 1993) підкреслює вразливість клієнта. Наслідки порушення: зловживання авторитетом (наприклад, тиск на свідчка) викликає дистрес і відмову від співпраці.

У професійній діяльності психолога етичні дилеми виникають тоді, коли необхідно одночасно враховувати:

    інтереси клієнта;

    професійні стандарти і кодекс етики;

    законодавчі норми;

    власні цінності й переконання спеціаліста.

Етичні принципи в роботі з випадками сексуального насильства над дітьми ґрунтуються на міжнародних і національних стандартах, зокрема Кодексі етики психологів-консультантів [1], Кодексі етики APA [2], Конвенції ООН про права дитини [3] та теоріях біоетики [4]. Вони спрямовані на захист дитини, забезпечення професійної компетентності, уникнення шкоди і наслідків недотримання етичних принципів, а також містять реальні кейси порушень і законодавчі аспекти замовчування випадків насильства, коли психолог, наприклад, обирає зберегти довіру дитини.   
Робота із сексуальним насильством над дітьми спирається на теоретичні концепції, які наведено нижче.

    Принципи біоетики (Beauchamp, & Childress, 2019) виокремлюють захист благополуччя, незаподіяння шкоди, повагу до автономії та справедливість. Для дітей пріоритетними є благополуччя (найкращі інтереси дитини) і незаподіяння шкоди через їхню вразливість. Наслідки порушення: ігнорування благополуччя призводить до ретравмування, посилення посттравматичного стресового розладу (ПТСР), соматичних симптомів (головного болю, нудоти) і втрати довіри до психолога, що ускладнює відновлення.

    Теорія травмофокусованої когнітивно-поведінкової терапії (TF-CBT) (Cohen, & Mannarino, 2015) наголошує на стабілізації емоційного стану перед роботою з травмувальними спогадами. Наслідки порушення: некоректне розпитування чи тиск спричиняють ретравмування, дисоціацію, суїцидальні думки та регрес у розвитку, особливо в дітей із ПТСР.

    Концепція «обмеженої приватності» (Bok, 1989) дозволяє порушувати конфіденційність для захисту дитини. Наслідки порушення: нерозкриття інформації наражає дитину на подальше насильство, а необережне розголошення призводить до стигматизації, соціальної ізоляції та судових позовів (ст. 32 Конституції України).

    Теорія автономії Канта (Kant, 1785) визначає повагу до вибору, але для дітей вона обмежується законодавством і пріоритетом безпеки. Наслідки порушення: ігнорування бажань дитини руйнує довіру, а замовчування насильства для «захисту» автономії загрожує безпеці та тягне за собою юридичну відповідальність.

    Модель «Барнахус» і Ланцаротська конвенція (Council of Europe, 2007) закликають до мультидисциплінарного підходу, мінімізуючи допити. Наслідки порушення: відсутність координації зі слідчими чи багаторазові розпитування посилюють стрес, ПТСР і гальмують розслідування.

    Теорія культурної компетентності (Sue, & Sue, 2012) передбачає повагу до релігійних і культурних цінностей. Наслідки порушення: нав’язування цінностей психолога викликає почуття провини, ізоляцію сім’ї та відмову від терапії.

    Теорія доказової практики (Sackett, 1996) наголошує на валідних методиках. Наслідки порушення: некоректні методи призводять до помилкових висновків, ретравматизації та визнання свідчень недопустимими в суді.

    Теорія професійних кордонів (Zur, 2007) застерігає від подвійних стосунків. Наслідки порушення: конфлікт інтересів підриває об’єктивність, посилює травму та гальмує правосуддя.

    Теорія влади в терапевтичних стосунках (Gutheil, & Gabbard, 1993) підкреслює вразливість клієнта. Наслідки порушення: зловживання авторитетом (наприклад, тиск на свідчка) викликає дистрес і відмову від співпраці.

Благополуччя дитини та ризик повторного травмування

Кейс:10-річна дівчинка А. розповідає психологу про сексуальне насильство з боку дядька і про те, що зараз її викликають в суд надати свідчення про обставини події. Психолог, знаючи про її тривожність і нічні кошмари, наполягає на її участі в судовому процесі, пояснюючи це тим, що кривдник через її неучасть може уникнути відповідальності. Потім А. починає уникати контактів, її ПТСР погіршується, і вона відмовляється від терапії та надання свідчень у суді.

Кейс:10-річна дівчинка А. розповідає психологу про сексуальне насильство з боку дядька і про те, що зараз її викликають в суд надати свідчення про обставини події. Психолог, знаючи про її тривожність і нічні кошмари, наполягає на її участі в судовому процесі, пояснюючи це тим, що кривдник через її неучасть може уникнути відповідальності. Потім А. починає уникати контактів, її ПТСР погіршується, і вона відмовляється від терапії та надання свідчень у суді.

Етична дилема, яка виникла в психолога: психолог опинився в ситуації, де є внутрішній конфлікт — захист інтересів дитини та прагнення сприяти справедливості через свідчення в суді, спираючись на норми законодавства.

Етична дилема, яка виникла в психолога: психолог опинився в ситуації, де є внутрішній конфлікт — захист інтересів дитини та прагнення сприяти справедливості через свідчення в суді, спираючись на норми законодавства.

Оцінка ситуації, яка відбулась: психолог наполягає на участі дитини в судовому процесі без оцінки стану, що може призвести до посилення ПТСР і нічних кошмарів. Це є порушенням п. 2.1.1 Кодексу [1] (https://www.psycounseling.org/ethics), оскільки благополуччя дитини не було пріоритетом, і суперечить теорії травмофокусованої терапії [5]. Що вважається порушенням принципу «не нашкодь»: ігнорування емоційного чи фізичного стану дитини під час терапії або слідчих дій; примус до участі в діях, які можуть погіршити стан дитини (наприклад, свідчення в суді); недостатня оцінка ризиків для дитини при виборі терапевтичного підходу.

Наслідки для дитини: повторне травмування через примус до свідчень; утрата довіри до психолога та терапевтичного процесу.

Що слід було зробити: оцінити емоційний стан дитини за валідними методиками, скоординувати дії зі слідчими та спочатку стабілізувати стан дитини [3]. Принцип «не нашкодь» є найвищим пріоритетом. Благополуччя дитини, включаючи її фізичну, емоційну та соціальну безпеку, є центральним у роботі психолога. Це означає, що всі дії психолога мають бути спрямовані на захист дитини від шкоди та сприяння її відновленню. Принцип благополуччя базується на моделі, яка наголошує на пріоритеті інтересів дитини [2]. У контексті сексуального насильства терапевтичний підхід [3] підкреслює важливість уникнення повторного травмування, тригерів; залежно від віку, індивідуальних особливостей ці методи можуть мінімізувати ретравмування [27]. Перш ніж давати дитині рекомендації щодо її участі в судовому процесі для надання свідчень, важливо оцінити її стан і готовність, визначити актуальні потреби дитини, виявити симптоми, які можуть свідчити про ризики повторного травмування.

Оцінка ситуації, яка відбулась: психолог наполягає на участі дитини в судовому процесі без оцінки стану, що може призвести до посилення ПТСР і нічних кошмарів. Це є порушенням п. 2.1.1 Кодексу [1] (https://www.psycounseling.org/ethics), оскільки благополуччя дитини не було пріоритетом, і суперечить теорії травмофокусованої терапії [5]. Що вважається порушенням принципу «не нашкодь»: ігнорування емоційного чи фізичного стану дитини під час терапії або слідчих дій; примус до участі в діях, які можуть погіршити стан дитини (наприклад, свідчення в суді); недостатня оцінка ризиків для дитини при виборі терапевтичного підходу.

Наслідки для дитини: повторне травмування через примус до свідчень; утрата довіри до психолога та терапевтичного процесу.

Що слід було зробити: оцінити емоційний стан дитини за валідними методиками, скоординувати дії зі слідчими та спочатку стабілізувати стан дитини [3]. Принцип «не нашкодь» є найвищим пріоритетом. Благополуччя дитини, включаючи її фізичну, емоційну та соціальну безпеку, є центральним у роботі психолога. Це означає, що всі дії психолога мають бути спрямовані на захист дитини від шкоди та сприяння її відновленню. Принцип благополуччя базується на моделі, яка наголошує на пріоритеті інтересів дитини [2]. У контексті сексуального насильства терапевтичний підхід [3] підкреслює важливість уникнення повторного травмування, тригерів; залежно від віку, індивідуальних особливостей ці методи можуть мінімізувати ретравмування [27]. Перш ніж давати дитині рекомендації щодо її участі в судовому процесі для надання свідчень, важливо оцінити її стан і готовність, визначити актуальні потреби дитини, виявити симптоми, які можуть свідчити про ризики повторного травмування.

Автономність дитини та конфлікт із законодавством

Кейс:14-річний підліток М., який зазнав сексуального насильства з боку члена сім’ї, просить психолога не повідомляти про це правоохоронним органам, оскільки боїться реакції родини, можливої ескалації конфлікту чи стигматизації. Психолог, прагнучи поважати автономію М. і зберегти довіру в терапевтичному процесі, погоджується не повідомляти про насильство, вважаючи, що це відповідає бажанню дитини та її емоційному благополуччю. Натомість психолог зосереджується на терапевтичній підтримці М., застосовуючи техніки стабілізації, такі як травмофокусована когнітивно-поведінкова терапія (TF-CBT) [4]. Через кілька місяців сім’я дізнається про насильство, і справа потрапляє до правоохоронних органів. Виявляється, що насильство продовжувалося, оскільки кривдник залишався безкарним. Психолога звинувачують у неповідомленні про злочин.

Кейс:14-річний підліток М., який зазнав сексуального насильства з боку члена сім’ї, просить психолога не повідомляти про це правоохоронним органам, оскільки боїться реакції родини, можливої ескалації конфлікту чи стигматизації. Психолог, прагнучи поважати автономію М. і зберегти довіру в терапевтичному процесі, погоджується не повідомляти про насильство, вважаючи, що це відповідає бажанню дитини та її емоційному благополуччю. Натомість психолог зосереджується на терапевтичній підтримці М., застосовуючи техніки стабілізації, такі як травмофокусована когнітивно-поведінкова терапія (TF-CBT) [4]. Через кілька місяців сім’я дізнається про насильство, і справа потрапляє до правоохоронних органів. Виявляється, що насильство продовжувалося, оскільки кривдник залишався безкарним. Психолога звинувачують у неповідомленні про злочин.

Етична дилема, яка виникла в психолога: психолог зіткнувся з обов’язком повідомити про злочин задля запобігання подальшої шкоди дитині й урахування поваги до автономії дитини.

Етична дилема, яка виникла в психолога: психолог зіткнувся з обов’язком повідомити про злочин задля запобігання подальшої шкоди дитині й урахування поваги до автономії дитини.

Оцінка ситуації, яка відбулась: психолог, прагнучи дотриматись поваги до автономії дитини, ігнорує, що законодавство вимагає повідомляти про випадки насильства, якщо є ризик шкоди життю чи здоров’ю дитині. Це також суперечить тому, коли суб’єктивний стан благополуччя дитини (включаючи її бачення безпеки) ставиться вище інтересів дитини з боку дорослого. Благополуччя дитини має вищий пріоритет, ніж автономія, у випадках, коли є ризик шкоди. Терапевтична практика підкреслює важливість безпеки дитини як основи терапії. Ігнорування насильства наражає дитину на небезпеку, що суперечить принципам, які вимагають створення безпечного середовища. Однак психолог як особа, що працює з дітьми, несе кримінальну відповідальність за невиконання обов’язку повідомити про злочин, незалежно від бажань дитини. Психолог неправильно інтерпретував теорію автономії Канта [2], яка допускає обмеження автономії заради захисту особи від шкоди. У цьому випадку захист дитини М. від подальшого насильства мав переважити її бажання уникнути повідомлення. Кант наголошує, що автономія — це здатність особи приймати раціональні рішення, але ця здатність обмежується, якщо рішення загрожують благополуччю особи чи інших. У контексті дітей автономія підпорядковується принципу захисту, оскільки діти є юридично недієздатними [6]. У кейсі дитини М. повага до її автономії не мала призводити до ігнорування ризику подальшого насильства, що суперечить кантіанський етиці, яка передбачає захист вразливих осіб. Автономність дитини підкреслює повагу до права дитини на вибір, якщо це відповідає віку та зрілості. Теорія автономії Канта [6] адаптована до психологічної етики, але для дітей обмежується законодавством. Пункт 2.2.1 Етичного кодексу психологів-консультантів Асоціації психологічного консультування та травмотерапії України [1] підкреслює повагу до права дитини на вибір, якщо це відповідає її віку та рівню зрілості. Теорія автономії Іммануїла Канта [2], що є філософським підґрунтям цього принципу, наголошує на визнанні особи як суб’єкта, здатного приймати раціональні рішення. Проте для дітей, особливо у випадках сексуального насильства, автономія обмежується законодавством України, зокрема статтею 135 Кримінального кодексу України [3], яка зобов’язує повідомляти про злочини проти дитини, включаючи сексуальне насильство, правоохоронним органам. У цьому контексті згода психолога зберегти автономію дитини шляхом неповідомлення про насильство може призвести до порушення законодавства. Норми статей 135, 136, 137, 139, 396 Кримінального кодексу України створюють зокрема й для психолога обов’язок своєчасно виявляти загрози життю чи здоров’ю дитини, фіксувати їх у документації, негайно повідомляти уповноважені органи, організовувати надання допомоги й забезпечувати психологічний супровід у межах своєї компетенції.

Наслідки для дитини: через неповідомлення кривдник залишився безкарним, що дозволило насильству тривати, погіршуючи стан дитини М. і наражаючи її на тривале травмування й наслідки ПТСР. Відсутність своєчасного захисту може посилити почуття безсилля, сорому та провини, характерні для потерпілих від сексуального насильства [8]. Дитина втрачає довіру до дорослого, коли справа все ж потрапила до правоохоронних органів, дитина М. могла відчути зраду через те, що її бажання не повідомляти було проігнороване неконтрольованим чином, і це підриває довіру до психологів і правоохоронців.

Що слід було зробити: провести оцінку когнітивної та емоційної зрілості дитини М., щоб зрозуміти, наскільки вона здатна брати участь у прийнятті рішень [9]. Наприклад, запитати: «Що ти думаєш про те, щоб повідомити про це? Законодавство передбачає повідомлення за такі дії». Пояснити дитині М., що закон вимагає повідомлення про насильство для її захисту, але її думка буде врахована в процесі. Наприклад: «М., я розумію твій страх, і твої почуття важливі. Закон зобов’язує мене повідомити про це, щоб ти був у безпеці, але ми можемо разом вирішити, як це зробити найкраще». Спільно зробити безпековий план, враховуючи побоювання дитини. Наприклад, обговорити, чи є довірена доросла особа (родич, учитель), яка може підтримати її: «Чи є хтось, кому ти довіряєш, щоб бути поруч, коли ми повідомимо? Як ми можемо зробити це безпечно для тебе?» Використати техніки заземлення або ресурсування перед обговоренням повідомлення, щоб знизити тривогу. Наприклад: «Спробуймо повільно подивитися разом, що навколо: назви речі, які є навколо, жовтого кольору; назви речі, які ти можеш понюхати…» Координація (психоедукація) з іншими фахівцями (співпрацювати із соціальними службами, поліцією, щоб забезпечити найкращі інтереси дитини). Наприклад: написати довідку за результатами консультації з дитиною й прописати рекомендації для соціальних працівників щодо оцінки сімейної ситуації та планування захисту.

Оцінка ситуації, яка відбулась: психолог, прагнучи дотриматись поваги до автономії дитини, ігнорує, що законодавство вимагає повідомляти про випадки насильства, якщо є ризик шкоди життю чи здоров’ю дитині. Це також суперечить тому, коли суб’єктивний стан благополуччя дитини (включаючи її бачення безпеки) ставиться вище інтересів дитини з боку дорослого. Благополуччя дитини має вищий пріоритет, ніж автономія, у випадках, коли є ризик шкоди. Терапевтична практика підкреслює важливість безпеки дитини як основи терапії. Ігнорування насильства наражає дитину на небезпеку, що суперечить принципам, які вимагають створення безпечного середовища. Однак психолог як особа, що працює з дітьми, несе кримінальну відповідальність за невиконання обов’язку повідомити про злочин, незалежно від бажань дитини. Психолог неправильно інтерпретував теорію автономії Канта [2], яка допускає обмеження автономії заради захисту особи від шкоди. У цьому випадку захист дитини М. від подальшого насильства мав переважити її бажання уникнути повідомлення. Кант наголошує, що автономія — це здатність особи приймати раціональні рішення, але ця здатність обмежується, якщо рішення загрожують благополуччю особи чи інших. У контексті дітей автономія підпорядковується принципу захисту, оскільки діти є юридично недієздатними [6]. У кейсі дитини М. повага до її автономії не мала призводити до ігнорування ризику подальшого насильства, що суперечить кантіанський етиці, яка передбачає захист вразливих осіб. Автономність дитини підкреслює повагу до права дитини на вибір, якщо це відповідає віку та зрілості. Теорія автономії Канта [6] адаптована до психологічної етики, але для дітей обмежується законодавством. Пункт 2.2.1 Етичного кодексу психологів-консультантів Асоціації психологічного консультування та травмотерапії України [1] підкреслює повагу до права дитини на вибір, якщо це відповідає її віку та рівню зрілості. Теорія автономії Іммануїла Канта [2], що є філософським підґрунтям цього принципу, наголошує на визнанні особи як суб’єкта, здатного приймати раціональні рішення. Проте для дітей, особливо у випадках сексуального насильства, автономія обмежується законодавством України, зокрема статтею 135 Кримінального кодексу України [3], яка зобов’язує повідомляти про злочини проти дитини, включаючи сексуальне насильство, правоохоронним органам. У цьому контексті згода психолога зберегти автономію дитини шляхом неповідомлення про насильство може призвести до порушення законодавства. Норми статей 135, 136, 137, 139, 396 Кримінального кодексу України створюють зокрема й для психолога обов’язок своєчасно виявляти загрози життю чи здоров’ю дитини, фіксувати їх у документації, негайно повідомляти уповноважені органи, організовувати надання допомоги й забезпечувати психологічний супровід у межах своєї компетенції.

Наслідки для дитини: через неповідомлення кривдник залишився безкарним, що дозволило насильству тривати, погіршуючи стан дитини М. і наражаючи її на тривале травмування й наслідки ПТСР. Відсутність своєчасного захисту може посилити почуття безсилля, сорому та провини, характерні для потерпілих від сексуального насильства [8]. Дитина втрачає довіру до дорослого, коли справа все ж потрапила до правоохоронних органів, дитина М. могла відчути зраду через те, що її бажання не повідомляти було проігнороване неконтрольованим чином, і це підриває довіру до психологів і правоохоронців.

Що слід було зробити: провести оцінку когнітивної та емоційної зрілості дитини М., щоб зрозуміти, наскільки вона здатна брати участь у прийнятті рішень [9]. Наприклад, запитати: «Що ти думаєш про те, щоб повідомити про це? Законодавство передбачає повідомлення за такі дії». Пояснити дитині М., що закон вимагає повідомлення про насильство для її захисту, але її думка буде врахована в процесі. Наприклад: «М., я розумію твій страх, і твої почуття важливі. Закон зобов’язує мене повідомити про це, щоб ти був у безпеці, але ми можемо разом вирішити, як це зробити найкраще». Спільно зробити безпековий план, враховуючи побоювання дитини. Наприклад, обговорити, чи є довірена доросла особа (родич, учитель), яка може підтримати її: «Чи є хтось, кому ти довіряєш, щоб бути поруч, коли ми повідомимо? Як ми можемо зробити це безпечно для тебе?» Використати техніки заземлення або ресурсування перед обговоренням повідомлення, щоб знизити тривогу. Наприклад: «Спробуймо повільно подивитися разом, що навколо: назви речі, які є навколо, жовтого кольору; назви речі, які ти можеш понюхати…» Координація (психоедукація) з іншими фахівцями (співпрацювати із соціальними службами, поліцією, щоб забезпечити найкращі інтереси дитини). Наприклад: написати довідку за результатами консультації з дитиною й прописати рекомендації для соціальних працівників щодо оцінки сімейної ситуації та планування захисту.

Конфіденційність і межі її порушення

Кейс:Психолог ділиться деталями випадку 12-річної С. (насильство з боку сусіда) з колегою в кафе.

Кейс:Психолог ділиться деталями випадку 12-річної С. (насильство з боку сусіда) з колегою в кафе.

Етична дилема, яка виникла в психолога: бажання обговорити кейс (у професійному колі), не спитавши згоди в дитини та не дотримавшись етичності через винесення обговорення цього кейсу на супервізію.

Етична дилема, яка виникла в психолога: бажання обговорити кейс (у професійному колі), не спитавши згоди в дитини та не дотримавшись етичності через винесення обговорення цього кейсу на супервізію.

Оцінка ситуації, яка відбулась: розкриття інформації без згоди, обговорення кейсу в непрофесійному контексті, непопередження дитини (клієнта) про це. Конфіденційність інформації під час роботи психолога є обов’язковою, але знімається у випадках загрози життю і здоров’ю дитини (наприклад, коли психолог здійснює повідомлення до правоохоронних органів про факт насильства щодо дитини). Концепція «обмеженої приватності» [7] дозволяє розкривати інформацію для захисту дитини і водночас передбачає делікатне інформування про межі конфіденційності та дії, які будуть вжиті, щоб мінімізувати втрату довіри й емоційний дистрес. Концепція «обов’язкової звітності» [3] ставить захист дитини вище конфіденційності, але недотримання делікатного підходу може призвести до повторного травмування, утрати терапевтичного альянсу та відмови дитини від співпраці [4].

Наслідки для дитини: втрата довіри, психотравмування.

Що слід було зробити: у діяльності психолога трапляються випадки, коли потрібно обговорити складний кейс у професійному колі колег, і таку потребу забезпечує супервізія. Звернення до супервізора дає можливість: отримати зовнішній, об’єктивний погляд на ситуацію; мінімізувати ризик професійних помилок чи суб’єктивних упереджень; визначити оптимальний баланс між етичним принципом конфіденційності та правовим обов’язком захисту дитини; запобігти емоційному вигоранню спеціаліста і надати підтримку, що забезпечує найкращі інтереси дитини та підтримує фахівця в прийнятті складних рішень. При цьому на початку роботи з дитиною слід зазначити, що у випадку професійної підтримки психолог може виносити знеособлені ситуації на супервізії за згоди дитини.

Оцінка ситуації, яка відбулась: розкриття інформації без згоди, обговорення кейсу в непрофесійному контексті, непопередження дитини (клієнта) про це. Конфіденційність інформації під час роботи психолога є обов’язковою, але знімається у випадках загрози життю і здоров’ю дитини (наприклад, коли психолог здійснює повідомлення до правоохоронних органів про факт насильства щодо дитини). Концепція «обмеженої приватності» [7] дозволяє розкривати інформацію для захисту дитини і водночас передбачає делікатне інформування про межі конфіденційності та дії, які будуть вжиті, щоб мінімізувати втрату довіри й емоційний дистрес. Концепція «обов’язкової звітності» [3] ставить захист дитини вище конфіденційності, але недотримання делікатного підходу може призвести до повторного травмування, утрати терапевтичного альянсу та відмови дитини від співпраці [4].

Наслідки для дитини: втрата довіри, психотравмування.

Що слід було зробити: у діяльності психолога трапляються випадки, коли потрібно обговорити складний кейс у професійному колі колег, і таку потребу забезпечує супервізія. Звернення до супервізора дає можливість: отримати зовнішній, об’єктивний погляд на ситуацію; мінімізувати ризик професійних помилок чи суб’єктивних упереджень; визначити оптимальний баланс між етичним принципом конфіденційності та правовим обов’язком захисту дитини; запобігти емоційному вигоранню спеціаліста і надати підтримку, що забезпечує найкращі інтереси дитини та підтримує фахівця в прийнятті складних рішень. При цьому на початку роботи з дитиною слід зазначити, що у випадку професійної підтримки психолог може виносити знеособлені ситуації на супервізії за згоди дитини.

Незаподіяння шкоди та повторне травмування

Кейс:Дитина І., 8-річний хлопчик, який зазнав сексуального насильства, має дати свідчення в межах слідчих дій. Психолог, який залучений до проведення допиту, боїться юридичних чи професійних наслідків (наприклад, звинувачень у неналежній підготовці дитини) і замість оцінювання психологічного стану та надання підтримки просить дитину на попередній бесіді детально розповісти, як відбувалось насильство, акцентуючи на подробицях самого акту. Під час допиту дитина замикається — стає мовчазною, уникає зорового контакту і не відповідає на поставлені запитання. Після цього в неї з’являються соматичні симптоми — головний біль, нудота.

Кейс:Дитина І., 8-річний хлопчик, який зазнав сексуального насильства, має дати свідчення в межах слідчих дій. Психолог, який залучений до проведення допиту, боїться юридичних чи професійних наслідків (наприклад, звинувачень у неналежній підготовці дитини) і замість оцінювання психологічного стану та надання підтримки просить дитину на попередній бесіді детально розповісти, як відбувалось насильство, акцентуючи на подробицях самого акту. Під час допиту дитина замикається — стає мовчазною, уникає зорового контакту і не відповідає на поставлені запитання. Після цього в неї з’являються соматичні симптоми — головний біль, нудота.

Етична дилема, яка виникла в психолога:
бажання психолога сприяти слідству та підготувати дитину в контексті детального опитування для того, щоб сформувати готовність в обговорюванні кримінально значущої інформації, з одного боку, і оцінювання психологічної готовності дитини говорити про ці обставини.

Етична дилема, яка виникла в психолога:
бажання психолога сприяти слідству та підготувати дитину в контексті детального опитування для того, щоб сформувати готовність в обговорюванні кримінально значущої інформації, з одного боку, і оцінювання психологічної готовності дитини говорити про ці обставини.

Оцінка ситуації, яка відбулась: екологічне опитування дитини щодо ситуацій сексуального насильства потребує делікатного й уважного підходу. На фоні власного нервування та дещо неправильного фокусу уваги психолог фактично здійснив самостійний допит дитини, що призвело до повторного травмування (згідно з подальшими соматичними проявами).

Наслідки для дитини: невідповідні методи роботи психолога — повторні розпитування про травмувальні події, деталізація безпосереднього акту насильства чи ігнорування ознак стресу — можуть призвести до повторного травмування, погіршення психічного стану, суїцидальних ризиків.

Що слід було зробити: здійснити оцінювання психологічного стану дитини та її готовності брати участь у допиті. У разі, якщо дитина не готова до цього, повідомити слідчого, навіть розуміючи, що свідчення дитини зараз є вкрай важливими.

Оцінка ситуації, яка відбулась: екологічне опитування дитини щодо ситуацій сексуального насильства потребує делікатного й уважного підходу. На фоні власного нервування та дещо неправильного фокусу уваги психолог фактично здійснив самостійний допит дитини, що призвело до повторного травмування (згідно з подальшими соматичними проявами).

Наслідки для дитини: невідповідні методи роботи психолога — повторні розпитування про травмувальні події, деталізація безпосереднього акту насильства чи ігнорування ознак стресу — можуть призвести до повторного травмування, погіршення психічного стану, суїцидальних ризиків.

Що слід було зробити: здійснити оцінювання психологічного стану дитини та її готовності брати участь у допиті. У разі, якщо дитина не готова до цього, повідомити слідчого, навіть розуміючи, що свідчення дитини зараз є вкрай важливими.

Кейс:11-річний хлопець Д., який пережив сексуальне насильство, має свідчити в судовому засіданні. Психолог, знаючи заздалегідь підготовлені питання для допиту, вирішує детально пройтись по них разом із дитиною, щоб потренуватись. Під час допиту в судовому засіданні дитина починає плакати, демонструючи ознаки стресу (тремтіння, уникнення зорового контакту). Знаючи, яке питання буде наступним, дитина нервує та сильно переживає. Потім дитина взагалі відмовляється відповідати на запитання, а після завершення судового засідання повідомляє психологу, що не хоче жити.

Кейс:11-річний хлопець Д., який пережив сексуальне насильство, має свідчити в судовому засіданні. Психолог, знаючи заздалегідь підготовлені питання для допиту, вирішує детально пройтись по них разом із дитиною, щоб потренуватись. Під час допиту в судовому засіданні дитина починає плакати, демонструючи ознаки стресу (тремтіння, уникнення зорового контакту). Знаючи, яке питання буде наступним, дитина нервує та сильно переживає. Потім дитина взагалі відмовляється відповідати на запитання, а після завершення судового засідання повідомляє психологу, що не хоче жити.

Етична дилема, яка виникла в психолога: бажання «потренувати» відповіді на питання з дитиною з метою притягнення кривдника до відповідальності за результатами допиту в суді.

Етична дилема, яка виникла в психолога: бажання «потренувати» відповіді на питання з дитиною з метою притягнення кривдника до відповідальності за результатами допиту в суді.

Оцінка ситуації, яка відбулась: такі дії можуть бути розцінені як вплив на свідчення дитини, а також призвести до погіршення психоемоційного стану дитини, що в результаті сприяло відмові дитини відповідати на запитання в суді.

Наслідки для дитини: детальне розпитування та подальший допит посилили ПТСР, викликавши соматичні симптоми (головний біль, нудоту) і замикання [2]. Відсутність свідчень через замикання дитини може затримати розслідування, ускладнивши притягнення кривдника до відповідальності. Суїцидальні висловлювання свідчать про посилення ПТСР і емоційного дистресу [2]. Вираження суїцидальних думок потребує негайного втручання, яке психолог проігнорував.

Що слід було зробити: пояснити дитині процедуру проведення допиту в суді, для чого це робиться, з якою метою, хто буде присутній і що може робити дитина. Під час самого допиту, коли психоемоційний стан дитини погіршився і дитина почала замикатись, попросити про перерву для стабілізації стану дитини.

Оцінка ситуації, яка відбулась: такі дії можуть бути розцінені як вплив на свідчення дитини, а також призвести до погіршення психоемоційного стану дитини, що в результаті сприяло відмові дитини відповідати на запитання в суді.

Наслідки для дитини: детальне розпитування та подальший допит посилили ПТСР, викликавши соматичні симптоми (головний біль, нудоту) і замикання [2]. Відсутність свідчень через замикання дитини може затримати розслідування, ускладнивши притягнення кривдника до відповідальності. Суїцидальні висловлювання свідчать про посилення ПТСР і емоційного дистресу [2]. Вираження суїцидальних думок потребує негайного втручання, яке психолог проігнорував.

Що слід було зробити: пояснити дитині процедуру проведення допиту в суді, для чого це робиться, з якою метою, хто буде присутній і що може робити дитина. Під час самого допиту, коли психоемоційний стан дитини погіршився і дитина почала замикатись, попросити про перерву для стабілізації стану дитини.

Межі компетенції та відвертість

Кейс:10-річна дитина В., яка має діагнози РАС і ЗПР, зазнала сексуального насильства від члена сім’ї. Вона має обмежені вербальні навички, сенсорну чутливість (наприклад, до яскравого світла та гучних звуків) і труднощі в соціальній взаємодії, характерні для її станів. Дитина має дати свідчення в межах допиту. Залученому психологу було попередньо повідомлено про особливості розвитку дитини, попри це психолог, не маючи відповідних знань щодо роботи з такими дітьми, бере запит.
Під час допиту психолог інтерпретує поведінку дитини — уникнення зорового контакту, повторювані рухи (стимінг), мовчання — як почуття сорому. При цьому психолог продовжив ставити дитині запитання, і це призвело до того, що в неї почалась агресія.

Кейс:10-річна дитина В., яка має діагнози РАС і ЗПР, зазнала сексуального насильства від члена сім’ї. Вона має обмежені вербальні навички, сенсорну чутливість (наприклад, до яскравого світла та гучних звуків) і труднощі в соціальній взаємодії, характерні для її станів. Дитина має дати свідчення в межах допиту. Залученому психологу було попередньо повідомлено про особливості розвитку дитини, попри це психолог, не маючи відповідних знань щодо роботи з такими дітьми, бере запит.
Під час допиту психолог інтерпретує поведінку дитини — уникнення зорового контакту, повторювані рухи (стимінг), мовчання — як почуття сорому. При цьому психолог продовжив ставити дитині запитання, і це призвело до того, що в неї почалась агресія.

Етична дилема, яка виникла в психолога: бажання психолога не переносити допит, щоб не збирати всіх учасників слідчої дії знову й ігнорування індивідуальних особливостей дитини.

Етична дилема, яка виникла в психолога: бажання психолога не переносити допит, щоб не збирати всіх учасників слідчої дії знову й ігнорування індивідуальних особливостей дитини.

Оцінка ситуації, яка відбулась: взяття в роботу запиту щодо дитини з особливими освітніми потребами без наявності відповідної кваліфікації призвело до неправильної інтерпретації результатів спостереження та ігнорування індивідуальних особливостей дитини.

Наслідки для дитини: погіршення психоемоційного стану.

Що слід було зробити: психологу слід було відверто повідомити слідчому про відсутність компетенції в роботі з такими дітьми, щоб він мав можливість залучити відповідного фахівця та провести один екологічний допит із дитиною.

Оцінка ситуації, яка відбулась: взяття в роботу запиту щодо дитини з особливими освітніми потребами без наявності відповідної кваліфікації призвело до неправильної інтерпретації результатів спостереження та ігнорування індивідуальних особливостей дитини.

Наслідки для дитини: погіршення психоемоційного стану.

Що слід було зробити: психологу слід було відверто повідомити слідчому про відсутність компетенції в роботі з такими дітьми, щоб він мав можливість залучити відповідного фахівця та провести один екологічний допит із дитиною.

Конфлікт інтересів — уникнення подвійних стосунків

Кейс:13-річна дитина Р., яка зазнала сексуального насильства від учителя. Її мати попросила близьку подругу — психолога взяти дитину в терапію й звернулась по допомогу, мотивуючи це довірою до психолога як до «свого» фахівця. Психолог погоджується. У процесі терапії дитина Р. розповідає про нічні кошмари, тривожність, страх повернення додому та відчуття небезпеки. Вона описує, що мати її б’є, не вірить у її слова і звинувачує в тому, що сталось. Дівчинка уникає прямих розмов про сексуальне насильство, але постійно повертається до ситуації фізичного насильства з боку матері. Психолог у роботі з дівчинкою говорить їй про те, що мама їй зла не бажає, що слід бути сильною і сфокусуватись на навчанні.

Кейс:13-річна дитина Р., яка зазнала сексуального насильства від учителя. Її мати попросила близьку подругу — психолога взяти дитину в терапію й звернулась по допомогу, мотивуючи це довірою до психолога як до «свого» фахівця. Психолог погоджується. У процесі терапії дитина Р. розповідає про нічні кошмари, тривожність, страх повернення додому та відчуття небезпеки. Вона описує, що мати її б’є, не вірить у її слова і звинувачує в тому, що сталось. Дівчинка уникає прямих розмов про сексуальне насильство, але постійно повертається до ситуації фізичного насильства з боку матері. Психолог у роботі з дівчинкою говорить їй про те, що мама їй зла не бажає, що слід бути сильною і сфокусуватись на навчанні.

Етична дилема, яка виникла в психолога: щоб не псувати гарних стосунків із матір’ю дитини, психолог уникає повідомлення до правоохоронних органів щодо факту домашнього насильства.

Етична дилема, яка виникла в психолога: щоб не псувати гарних стосунків із матір’ю дитини, психолог уникає повідомлення до правоохоронних органів щодо факту домашнього насильства.

Оцінка ситуації, яка відбулась: теорія професійних кордонів [11] підкреслює ризики, що забороняє подвійні стосунки, які можуть вплинути на об’єктивність чи завдати шкоди. Що вважається порушенням: консультування друзів, родичів чи їхніх дітей; вступ в особисті стосунки з клієнтом чи його родиною під час або після терапії; участь у соціальних подіях клієнта без терапевтичної мети. До того ж у самій ситуації психолог толерує насильство щодо дитини власним мовчанням і відсутністю реагування, яке ще й порушує законодавство (у психолога є зобов’язання про повідомлення фактів загрози життю і здоров’ю дитини).

Наслідки для дитини: дитина продовжує перебувати в ситуації небезпеки, що посилює її травмувальний досвід від сексуального насильства; формування / посилення відчуття провини, бажання мовчати в подальшому, тому що немає підтримки належним чином, що призводить до безпорадності дитини.

Що слід було зробити: повідомити про неможливість взяття дитини подруги в роботу та перенаправити до іншого фахівця.

Оцінка ситуації, яка відбулась: теорія професійних кордонів [11] підкреслює ризики, що забороняє подвійні стосунки, які можуть вплинути на об’єктивність чи завдати шкоди. Що вважається порушенням: консультування друзів, родичів чи їхніх дітей; вступ в особисті стосунки з клієнтом чи його родиною під час або після терапії; участь у соціальних подіях клієнта без терапевтичної мети. До того ж у самій ситуації психолог толерує насильство щодо дитини власним мовчанням і відсутністю реагування, яке ще й порушує законодавство (у психолога є зобов’язання про повідомлення фактів загрози життю і здоров’ю дитини).

Наслідки для дитини: дитина продовжує перебувати в ситуації небезпеки, що посилює її травмувальний досвід від сексуального насильства; формування / посилення відчуття провини, бажання мовчати в подальшому, тому що немає підтримки належним чином, що призводить до безпорадності дитини.

Що слід було зробити: повідомити про неможливість взяття дитини подруги в роботу та перенаправити до іншого фахівця.

Повага до цінностей дитині

Кейс:12-річна дитина О., яка зазнала сексуального насильства від тренера, має свідчити в судовому засіданні. Дитина О. походить із релігійної сім’ї, де високо цінується прощення й уникнення конфліктів, і вона висловлює психологу, який її супроводжує, що відчуває провину за потребу свідчити проти кривдника, оскільки її релігійні переконання вчать «прощати грішників». Вона також боїться, що свідчення завдадуть болю її родині, яка проти судового процесу через страх стигматизації в громаді. Дитина О. просить психолога допомогти їй підготуватись до свідчень так, щоб мінімізувати розголос, наприклад через письмові свідчення або допит у закритому форматі (відеозвʼязок). Психолог вважає, що судовий процес є єдиним способом досягнення справедливості та що релігійні переконання не повинні впливати на правосуддя. Під час підготовки дитини використовує такі фрази: «Твоя віра в прощення захищає кривдника. Мені здається, що віра має сприяти справедливості, а тому й певні моменти релігії можуть бути порушеними».

Кейс:12-річна дитина О., яка зазнала сексуального насильства від тренера, має свідчити в судовому засіданні. Дитина О. походить із релігійної сім’ї, де високо цінується прощення й уникнення конфліктів, і вона висловлює психологу, який її супроводжує, що відчуває провину за потребу свідчити проти кривдника, оскільки її релігійні переконання вчать «прощати грішників». Вона також боїться, що свідчення завдадуть болю її родині, яка проти судового процесу через страх стигматизації в громаді. Дитина О. просить психолога допомогти їй підготуватись до свідчень так, щоб мінімізувати розголос, наприклад через письмові свідчення або допит у закритому форматі (відеозвʼязок). Психолог вважає, що судовий процес є єдиним способом досягнення справедливості та що релігійні переконання не повинні впливати на правосуддя. Під час підготовки дитини використовує такі фрази: «Твоя віра в прощення захищає кривдника. Мені здається, що віра має сприяти справедливості, а тому й певні моменти релігії можуть бути порушеними».

Етична дилема, яка виникла в психолога: знецінення релігійних / культурних цінностей заради відновлення відчуття справедливості.

Етична дилема, яка виникла в психолога: знецінення релігійних / культурних цінностей заради відновлення відчуття справедливості.

Оцінка ситуації, яка відбулась: намагання поставити релігійні цінності під сумнів із метою сприяння свідченням дитини в суді.

Наслідки для дитини: критика її релігійних переконань призводить до знецінення дитини та створення умов тиску на неї. У результаті це призводить до зміни психоемоційного стану, включення механізмів захисту, що може вплинути на свідчення дитини, а також утрати довіри до психологів.

Що слід було зробити: теорія культурної компетентності [12] передбачає повагу до культурних і релігійних особливостей. Принцип ґрунтується на теорії культурної компетентності [2], яка наголошує на повазі до релігійних, культурних і особистих переконань. Порушення включають критику цінностей дитини / клієнта, наполягання на діях, що суперечать їхнім переконанням, або ігнорування їхнього культурного контексту. У контексті судового процесу, де дитина, яка зазнала сексуального насильства, має давати свідчення, повага до її цінностей є важливою для уникнення повторного травмування та збереження довіри.

Оцінка ситуації, яка відбулась: намагання поставити релігійні цінності під сумнів із метою сприяння свідченням дитини в суді.

Наслідки для дитини: критика її релігійних переконань призводить до знецінення дитини та створення умов тиску на неї. У результаті це призводить до зміни психоемоційного стану, включення механізмів захисту, що може вплинути на свідчення дитини, а також утрати довіри до психологів.

Що слід було зробити: теорія культурної компетентності [12] передбачає повагу до культурних і релігійних особливостей. Принцип ґрунтується на теорії культурної компетентності [2], яка наголошує на повазі до релігійних, культурних і особистих переконань. Порушення включають критику цінностей дитини / клієнта, наполягання на діях, що суперечать їхнім переконанням, або ігнорування їхнього культурного контексту. У контексті судового процесу, де дитина, яка зазнала сексуального насильства, має давати свідчення, повага до її цінностей є важливою для уникнення повторного травмування та збереження довіри.

Список використаних джерел: 1. Етичний кодекс психологів-консультантів. (2020). Асоціація психологічного консультування та травматерапії України. psycounseling.org.
2. American Psychological Association. (2017). Ethical Principles of Psychologists and Code of Conduct. APA.
3. Конвенція ООН про права дитини. (1989). ООН.
4. Beauchamp, T. L., & Childress, J. F. (2019). Principles of Biomedical Ethics. Oxford University Press.
5. Cohen, J. A., & Mannarino, A. P. (2015). Trauma-Focused CBT for Children. Journal of Child Psychology, 56(3), 123–130.
6. Kant, I. (1785). Groundwork for the Metaphysics of Morals.
7. Bok, S. (1989). Secrets: On the Ethics of Concealment and Revelation. Vintage Books.
8. Barnahus Quality Standards. (2018). Council of Europe.
9. Fisher, C. B. (2016). Decoding the Ethics Code: A Practical Guide for Psychologists. SAGE Publications.
10. Pope, K. S., & Vasquez, M. J. T. (2016). Ethics in Psychotherapy and Counseling. Wiley.
11. Zur, O. (2007). Boundaries in Psychotherapy: Ethical and Clinical Explorations. APA.
12. Sue, D. W., & Sue, D. (2012). Counseling the Culturally Diverse: Theory and Practice. Wiley.
13. Кримінальний кодекс України. (2001). Відомості Верховної Ради України, № 25–26, ст. 131.
14. Kalichman, S. C. (1999). Mandated Reporting of Suspected Child Abuse: Ethics, Law, and Policy. APA.
15. Ковальчук, Л. (2021). Психологічна реабілітація дітей після сексуального насильства. Психологічний журнал, 7(2), 45–52.
16. Gutheil, T. G., & Gabbard, G. O. (1993). The Concept of Boundaries in Clinical Practice. American Journal of Psychiatry, 150(2), 188–196.
17. Sackett, D. L. (1996). Evidence-Based Medicine: What It Is and What It Isn’t. BMJ, 312(7023), 71–72.
18. Briere, J. (1996). Trauma Symptom Checklist for Children (TSCC). Psychological Assessment Resources.
19. UNICEF. (2020). Guidelines on Child Protection in Humanitarian Settings. UNICEF.
20. Najavits, L. M. (2002). Seeking Safety: A Treatment Manual for PTSD and Substance Abuse. Guilford Press.
21. Bronfenbrenner, U. (1979). The Ecology of Human Development. Harvard University Press.
22. Савчук, О. (2023). Комунікація з постраждалими від домашнього насильства. Практичний посібник для психологів. Ла Страда-Україна.
23. Norcross, J. C., & VandenBos, G. R. (2018). Leaving It at the Office: A Guide to Psychotherapist Self-Care. Guilford Press.
24. Lahad, M. (1992). BASIC PH: The Story of Coping Resources. In Community Stress Prevention. Kiryat Shmona: CSPC.
25. Council of Europe Convention on the Protection of Children against Sexual Exploitation and Sexual Abuse (Lanzarote Convention). (2007). Council of Europe.
26. UNICEF. (2020). Guidelines on Child Protection in Humanitarian Settings. UNICEF.

Список літератури
1. Етичний кодекс психологів-консультантів. (2020). Асоціація психологічного консультування та травматерапії України. psycounseling.org.
2. Fisher, C. B. (2016). Decoding the Ethics Code: A Practical Guide for Psychologists. SAGE Publications.
3. Cohen, J. A., & Mannarino, A. P. (2015). Trauma-Focused CBT for Children. Journal of Child Psychology, 56(3), 123–130.
4. Sackett, D. L. (1996). Evidence-Based Medicine: What It Is and What It Isn’t. BMJ, 312(7023), 71–72.
5. Lord, C., et al. (2018). Autism Diagnostic Observation Schedule (ADOS-2). Western Psychological Services.
6. Кримінальний кодекс України. (2001). Відомості Верховної Ради України, № 25–26, ст. 131.
7. Закон України «Про основи соціального захисту дітей». (2001). Відомості Верховної Ради України, № 20, ст. 102.
8. Gotham, K., et al. (2008). Trauma and PTSD Symptoms in Autism Spectrum Disorders. Journal of Autism and Developmental Disorders, 38(9), 1611–1620.

Римма Юрченко, Анна Козлова

Illustration

Інформаційну платформу створено в межах ініціативи ГО «Всеукраїнський громадський центр «Волонтер» за підтримки Представництва Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні та у партнерстві з Національною психологічною асоціацією (Дивізіоном ювенальної психології).

Illustration

Інформаційну платформу створено в межах ініціативи ГО «Всеукраїнський громадський центр «Волонтер» за підтримки Представництва Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні та у партнерстві з Національною психологічною асоціацією (Дивізіоном ювенальної психології).