Фактори впливу на свідчення дитини в кримінальному провадженні

Дитина в кримінальному провадженні може бути свідком, потерпілою або підозрюваною. Її свідчення часто стають ключовими для розслідування, адже саме через допит правоохоронні органи отримують інформацію про обставини події, яку в подальшому використовують для розгортання розслідування. Отримання свідчень потребує особливої делікатності, оскільки дитина є вразливою і може залежати від факторів, що впливатимуть на її відповіді, тому в процесі допиту важливо це враховувати, щоби в подальшому психолог створював для неї умови безпечної комунікації, корегував власну поведінку та пояснював поведінку дитини представникам правоохоронних органів, надаючи усні чи письмові консультації.

Фактори впливу

Основними факторами, які можуть впливати на свідчення дитини, є внутрішні та зовнішні. До зовнішніх належать обставини навколишнього середовища та умов свідчення: тиск з боку батьків, опікунів; слідча ситуація (методи інтерв’ювання та формулювання запитань, простір, часові межі); вплив інших осіб. Внутрішні фактори – це особистісні й вікові особливості дитини, які впливають на її здатність запам’ятовувати події, розуміти запитання та давати свідчення, а саме: когнітивний рівень, емоційний стан, вікові особливості та індивідуальні характеристики.

Зовнішні фактори впливу на свідчення дитини

  • РодинаБатьки або особи, які їх замінюють, можуть навмисно чи ненавмисно впливати на дитину, підказуючи, що говорити або чого уникати. Вони можуть тиснути на неї, вимагаючи певної поведінки, особливо якщо мають власні інтереси у справі. Дитина може також опинитися під впливом інших членів сім’ї, які висловлюватимуть власні погляди на події, навіюючи їй певну інтерпретацію того, що сталося.   Якщо між родичами є конфлікт (зокрема, пов’язаний із кримінальним провадженням), дитина може бути втягнута в суперечку, що впливатиме на її свідчення або поведінку під час допиту.

  • Тиск з боку правоохоронних органівПредставники слідчих органів можуть чинити тиск на дитину для отримання свідчень, використовуючи навідні запитання та застосовуючи жорсткий стиль опитування. Це може змусити дитину говорити те, що від неї очікують, а не те, що вона насправді має сказати.  
    Адвокати також можуть впливати на дитину порадами про те, як вона має себе поводити та що говорити, особливо якщо представляють її інтереси та інтереси її родини.
      
    Судовий процес теж може вплинути на поведінку дитини та / або її показання через незвичність обстановки, побоювання суддів або нерозуміння наслідків своїх слів. 

  • Тиск з боку однолітківДіти можуть відчувати до себе різне ставлення однолітків і не завжди позитивне, особливо якщо інформація про кримінальне провадження поширилася в шкільному чи соціальному середовищі. З цієї причини вони можуть вислуховувати погрози, глузування або поради стосовно того, що говорити або не говорити правоохоронним органам, та як себе поводити (змінювати показання, уникати співпраці зі слідством тощо).

  • Медіа та соціальні мережіДіти активно користуються соціальними мережами, де можуть піддаватися впливу онлайн-спільнот, однолітків або незнайомих людей. Онлайн-дискусії або коментарі можуть їх підбурювати до зміни сприйняття подій, що сталися, й до свого місця в провадженні. Якщо його наслідки висвітлюються в медіа, дитина може відчувати тиск через публічне обговорення, що викликає стрес та змушує змінювати свої показання або поведінку.

  • Психологічний тиск дорослихДорослі (наприклад, психологи або соціальні працівники) своїми діями або висловлюваннями можуть впливати на дитину, а отже – й на сприйняття нею ситуації, якщо надто активно інтерпретують її слова або намагаються допомогти їй зрозуміти події. Все це може призвести до викривлення інформації. Вплив на дитину буває ненавмисним, якщо з нею обговорюють або проявляють до неї особливе ставлення, внаслідок чого вона може відчувати провину або сором за свою участь у провадженні.

  • Страх перед кривдниками Страх може завадити дитині, яка зазнала насильства, відкритися перед слідством, навіть якщо її кривдник/кривдниця не має доступу до неї.  
    Якщо обвинувачений/ обвинувачена перебуває в колі спілкування дитини, він/вона може намагатися маніпулювати нею через обіцянки або погрози, щоби змусити змінити показання. 

  • Вплив культурних та релігійних особливостей на свідчення дитиниНа свідчення дитини та її ставлення до процесу може впливати релігійна або певна культурна спільнота, з якої вона походить, а також розуміння того, як вона має себе поводити й що казати, аби зберегти честь сім’ї та громади. Також важливо враховувати, що в певних релігійних конфесіях є заборона обговорення певних тем та / або спілкування з представниками інших релігійних об’єднань.

Внутрішні фактори впливу на свідчення дитини

  • Вік та особливості розвиткуПровідна діяльність дошкільного віку (3–6 років) – ігрова, й є ключовим засобом розвитку дитини, що впливає на всі сфери її життя: когнітивну, емоційну, соціальну та мовленнєву. Це слід враховувати під час допиту, адже саме через гру діти виражають свої емоції, думки та розуміння подій. Однак слід враховувати, що в цей віковий період діти ще не мають чіткого розуміння часу й не завжди можуть правильно відрізнити минуле від майбутнього.  Провідна діяльність молодшого шкільного віку (6–11 років) – навчання. В цей період дитина активно залучається до освітнього процесу, розвиває свої когнітивні здібності, навички мислення та самостійність. Поступово вчиться дотримуватися правил, виконувати завдання та орієнтуватися на досягнення результатів. Діти цього віку краще розуміють причинно-наслідкові зв’язки, але їхня пам’ять ще може бути фрагментованою. Провідна діяльність підліткового віку (10–15 років) – спілкування з однолітками та розвиток самосвідомості. В цей період діти схильні підлаштовувати свою поведінку під групові норми, що впливає на їхнє рішення під час допиту; часто перебувають під впливом соціальних факторів та емоційної нестабільності. Наприклад, не готові говорити правду, якщо бояться осуду або наслідків у групі дітей, до якої вони належать, або через страх бути незрозумілими, осудженими.

  • Емоційний станДитина має страх перед незнайомими людьми чи обставинами (слідчі, суд, зал засідань); побоюється, що її слова можуть зашкодити їй самій або її близьким.  
    Діти, особливо молодшого віку, схильні до відчуття провини, можуть вважати себе винними, навіть якщо події сталися не з їхньої вини, тож унаслідок цього зазнають стресу, ПТСР або сильного емоційного шоку. Це може негативно впливати на їхню здатність згадувати події й уникати деталізації через бажання захиститися від болісних спогадів. 

  • Життєвий досвідДитина часто реагує на поточну ситуацію, спираючись на свій попередній досвід.  
    Конфлікти й насильство, пережиті в родині, підвищують її тривожність та знижують довіру до дорослих, в тому числі офіційних осіб, і можуть спонукати говорити неправду.
    Якщо дитина раніше не взаємодіяла з офіційними особами, вона може почуватися заляканою або не розуміти, чого від неї очікують.

  • Когнітивні особливостіДошкільний вік ● Мислення ще є наочно-образним через конкретні об’єкти або ситуації, а також має початкові форми логічного (класифікація, порівняння, узагальнення), хоча діти ще не оперують складними абстрактними поняттями.
    ● Пам’ять є мимовільною, тому діти краще запам’ятовують яскраву та цікаву інформацію. Розвитку довільної пам’яті сприяє навчанню та формує здатність запам’ятовувати за вказівкою.
    ● Увага дитини переважно теж мимовільна і залежить від зовнішніх стимулів. Довільна ж увага лише починає розвиватися, але її концентрація обмежена.
    ● Мовлення активізується, словниковий запас поповнюється. Діти навчаються будувати прості, логічні й послідовні висловлювання.
    ● Уява дуже розвинена, але часто сприймається як реальність.
      
    Шкільний вік
    ● 
    Мислення від наочно-образного переходить до абстрактного й має здатність аналізувати, синтезувати, узагальнювати. Розвивається причинно-наслідкове мислення. Формується вміння знаходити зв’язки між подіями. Зростає здатність аналізувати власні думки, дії, помилки.
    ● Пам’ять стає довільною, що дозволяє запам’ятовувати великі обсяги навчального матеріалу. Збільшується запам’ятовування через розуміння як частка логічної пам’яті.
    ● Увага стає довільною, більш стійкою, але за низької мотивації може залишатися нетривкою.
    ● Мова сповнюється більш складними реченнями з логічними й обґрунтованими висловлюваннями. Розвиваються навички аргументації.
      
    Підлітковий вік
    ● 
    Абстрактно-логічне мислення стає домінуючим. Підлітки починають оперувати теоретичними поняттями.
    ● Критичне мислення дає здатність аналізувати інформацію та оцінювати її достовірність.
    ● Гіпотетичне мислення дозволяє формулювати припущення, прогнозувати наслідки.
    ● Довготривала пам’ять, заснована на логіці й розумінні матеріалу, домінує, а запам’ятовування стає цілеспрямованим та ефективним.
    ● Збільшується стійкість уваги, що дозволяє тривалий час концентруватися на складних завданнях.
    ● Розвивається академічне мовлення. Підлітки набувають уміння чітко, структуровано й аргументовано висловлювати думки.

  • Установки дитиниУстановки дитини — це сформовані в її свідомості орієнтації, переконання або моделі поведінки, які впливають на її реакції, сприйняття ситуацій та прийняття рішень.  
    Установка на захист власного психологічного комфорту дає дитині можливість уникати болісних спогадів чи неприємних емоцій, відмовлятися говорити на тему, що викликає травматичні спогади, вигадувати менш болісне пояснення подій.
      
    Дитина потребує і прагне схвалення дорослими своїх дій чи слів, через що намагається відповідати на запитання так, аби задовольнити слідчого чи інших осіб своєю відповіддю, через що має схильність змінювати свідчення під впливом схвалення чи несхвалення.
      
    Установка дитини на приховування моментів, які, на її думку, можуть спричинити осуд або осоромити її; уникання тем сексуального насильства, інших заборонених чи непристойних запитань, внаслідок чого вона свідомо зменшує значущість деяких подій або заперечує їх.
      
    Установка на швидке завершення процесу є результатом дискомфорту від перебування в незвичній для дитини ситуації, що спонукає її до коротких неконкретних відповідей та готовності погоджуватися з будь-якими твердженнями, аби швидше завершити розмову.

  • Типи прив’язаності дитиниПрив’язаність дитини — це емоційний зв’язок, який формується між нею та значущими для неї людьми (батьками, опікунами, іншими дорослими).  
    Надійна прив’язаність дає дитині відчуття захищеності, довіри до значущих дорослих, можливість висловлювати свої почуття та думки, бути відносно відкритою та правдивою під час свідчень, говорити про свої переживання і краще почуватися в ході слідчих дій.
      
    Уникаюча прив’язаність спонукає дитину оминати близьких емоційних контактів, приховувати почуття, вдавати себе незалежною, бути замкненою та небагатослівною. Під час допиту дитина не деталізує своїх відповідей і може замовчувати інформацію, щоб уникнути повторної емоційної травматизації.
      
    Тривожна / амбівалентна прив’язаність робить дитину залежною від дорослих, тому вона постійно шукає схвалення, може виявляти неспокій та недовіру до нових для неї людей. Може легко піддаватися навіюванню, зокрема збоку слідчих або значущих дорослих. Підвищена тривожність дитини може стати причиною плутанини в деталях і перекрученні фактів.
      
    Дезорганізована прив’язаність часто є результатом травматичного досвіду дитини, наприклад, насильства чи зловживань, внаслідок чого її почуття, в першу чергу до значущих дорослих, стають складними та суперечливими, а сама вона – непослідовною у відповідях. Окрім того, може одночасно заперечувати і підтверджувати події та мати виражену тривожність і страх, які ускладнюють її здатність давати чіткі свідчення. 

  • Значення потреб дитиниФізіологічні потреби, в тому числі нестача їжі чи неправильне харчування, можуть впливати на концентрацію уваги, емоційний стан і здатність дитини відповідно реагувати на запитання. Недостатній сон або перевтома можуть викликати в дитини роздратованість, зниження пам’яті та уваги. Фізичний біль або загроза здоров’ю заважають їй адекватно оцінювати ситуацію та свідчити.  
    Потреба в безпеці дає дитині відчуття, що її не осудять, її не будуть погрожувати чи принижувати. Розуміння того, що дорослі, дбаючи про неї, не допустять загрози і захистять її, заспокоює дитину.  
      
    Задоволена потреба дитини в любові та підтримці дає їй відчуття, що її розуміють, про неї піклуються. Саме це дозволяє їй ділитися своїми переживаннями без страху бути осудженою.
      
    Потреба у визнанні та повазі дає дитині розуміння того, що її емоції та слова важливі, а вона та висловлені нею думки – значущі. 

Ознаки навіювання / сугестивного впливу на свідчення дитини

Завдання психолога – ідентифікувати ці впливи, щоби отримати детальну інформацію про обставини події та диференціювати їх відбиток на свідчення дитини. Одним із важливих факторів, який може негативно впливати на правдивість свідчень, є навіювання з метою виправдання кривдника. 
Навіювання слід розглядати як цілеспрямований процес прямого чи непрямого впливу на психічну сферу особистості, що здійснюється за допомогою спеціально організованої інформації таким чином, щоби вона сприймалася без критичної оцінки й логічного опрацювання об’єкта впливу та відбивалася на його нервово-психічних і соматичних процесах. Основним засобом навіювання є сказане, а додатковим – невербальні засоби. 
Навіюваність – це схильністю людини піддаватися чужим впливам, пропозиціям або порадам, приймати й виконувати їх без достатньо об’єктивної підстави, що найчастіше є результатом спостережень при раптовому, а отже – непередбаченому характері запропонованої інформації. 

Виокремлюють такі види навіюваності:

    індивідуальну;
    ситуативну;
    вибіркову відносно певних осіб та обставин.

Типові закономірності будь-яких форм прояву сугестивності:

    виявляється виключно в комунікативному процесі; 
    завжди є формою діяльності, а отже – процесуальною формою психічного реагування; 
    на різних рівнях характеризується зміною функціонального стану психіки від психологічного до фізіологічного; 
    постійно містить три неподільно пов’язані компоненти –– селективний (вибірковий), той, що обробляє інформацію, і той, що її реалізує.

Для вербального виду навіювання визначальною є сукупність таких характеристик:

    направленість як конкретний характер навіювання, адресований до об’єкта навіювання (сугеренда); 
    директивність як беззастережне обов’язкове й категоричне навіювання в наказовій формі мовлення; 
    швидкість в індивідуально підібраному темпі з відсутністю довготривалих павз; 
    новизна як елемент несподіваності в смисловій та експресивній стороні навіювання та незвичайність процедури його проведення для сугеренда; 
    стислість як передача оптимальної кількості інформації за мінімальний проміжок часу; 
    інтенсивність як енергетичний параметр навіювання, його інформативна насиченість; 
    специфіка мовлення, що відрізняє навіювання від інших видів вербального впливу його експресивністю, форсуванням звуку, емоційним забарвленням голосу.

Навіювання відіграє особливу роль у вихованні, принаймні доти, доки логічний апарат дитини не досягне певної міри свого розвитку, що дозволить їй засвоювати логічні умовиводи не гірше, ніж готові продукти розумової діяльності інших, що передаються за допомогою навіювання як процесу впливу на психічну сферу людини, пов’язаного з істотним зниженням її критичного ставлення до отриманої інформації, відсутністю прагнення перевірити її достовірність та необмеженою довірою до її джерел. 
Основою ефективності навіювання є довіра. Відповідно, джерело навіювання повинно бути авторитетним. Навіювання спрямоване не на логіку індивіда та його здатність мислити, а на його готовність сприйняти розпорядження, наказ, пораду, щоби діяти відповідно до них. Воно спроможне викликати відчуття, уявлення, емоційні стани, вольові спонуки та впливати на вегетативні функції без логічної переробки отриманої інформації. Навіювання є компонентом звичайного людського спілкування, але може виступати як спеціально організований вид комунікації, що передбачає некритичне сприйняття інформації, протилежне до переконань. Навіювання як засіб дії на психіку реалізується завдяки механізму, який дає людині можливість сприймати сугестивні впливи.   Згідно з теорією І. Павлова, вища нервова діяльність людини здійснюється через дві сигнальні системи:

  • 1

    перша є спільною для людини та вищих тварин і реагує на безпосередні подразники;

  • 2

    друга притаманна тільки людині, є основою мислення та мовленнєвої діяльності.

Слово для людини є умовним подразником, як і численні інші, а навіювання виступає як найбільш спрощений умовний рефлекс.

Ефект навіювання проявляється в сильному збудженні, зосередженому в певній ділянці кори головного мозку, коли решта ділянок перебувають у стані загальмованості. Це звужує свідомість, послаблюючи її контроль над діями та психічним станом людини.

Виявлення в свідченнях дитини ознак навіювання в процесі відтворення нею обставин подій

Результати спостережень за поведінкою дитини

    Уникання зорового контакту, напруженість, тривожність.
    Непослідовність у розповідях, часте виправлення раніше сказаного, додання нових деталей або уникнення деталізації.
    Надмірне повторювання фраз, що звучать як завчені.
    Поведінка в процесі слідства, що вказує на страх дитини перед певними людьми: батьками, опікунами, іншими особами. 
    Використання термінів, невластивих віку дитини.
    Пошук невербального схвалення дорослими, коли дитина поглядає, наприклад, на маму в очікуванні від неї схвалення почутого. 
    Невпевненість дитини в правильності того, що вона сказала, звернення до дорослого за підтвердженням («Правильно ж, мамо?»).
    Зміна тону і змісту сказаного дитиною після підказок або жестів сторонніх осіб.
    Відсутність динаміки емоційних проявів, особливо в процесі розповіді про обставини кримінальної події.
    Дитина говорить, що не може відповідати на певні запитання.

Аналіз структури розповіді дитини

    Наявність у розповіді суперечностей або неузгодженість окремих деталей.
    Прямі повідомлення дитини про те, хто й що велів їй розповісти під час допиту.
    Розповідь дитини неемоційна, відтворюється як завчена.
    Деталі опису подій не відповідають тому, що дитина говорила раніше (спочатку: «Було дуже темно, я не могла нічого побачити», згодом – про те, як виглядав статевий орган).
    Надмірне зосередження на деталях, не характерних для віку дитини.

Отже, аналізуючи розповіді та поведінку дитини в ході слідства, слід звертати увагу на наявність / відсутність ознак навіювання / впливу на її свідчення іншими особами. Запорукою ефективної роботи з дитиною в межах кримінального провадження є відстеження вербальних та невербальних стереотипів, тому психолог має звертати увагу на будь-які зміни в мовленні чи поведінці дитини, особливо тоді, коли вона уникає відповідей або демонструє тривогу. 

Використані джерела
1. Сідун О. Ю. Сугестивність як детермінанта узалежнених форм поведінки в юнацькому віці. Кваліфікаційна наукова праця на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук. Національний педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова. 2018, 270 с.
2. Антоненко О. Ю. Роль навіювання в суспільному житті. Актуальні проблеми психології. Т. 7, вип. 20, ч. 1. С. 25––28. 

Козлова А., Юрченко Р.