Ознаки впливу на свідчення дитини

Психологічний вплив – це застосування дорослими у міжособистісній взаємодії з дитиною психологічних засобів, сукупність яких відбивається на її стані, думках, почуттях, діях, а в разі участі в кримінальному впровадженні – й на змісті її свідчень.
У ході слідчих дій може поставати питання: а чи не застосовують психологічного впливу на дитину значущі для неї особи?
Розглянемо, що й як може вплинути на свідчення дитини у кримінальному провадженні.

Яким чином оточення дитини може впливати на неї
Психологічний вплив на дитину з боку значущого оточення буває прямим або опосередкованим.
Опосередкований відбувається, коли дорослі не усвідомлюють деяких своїх дій або емоційних реакцій, під вплив яких потрапляє дитина. Наведемо приклади.
● Під час розповідей дитини про те, що сталося, дорослі можуть емоційно реагувати на її слова (плакати у розпачі або гніватися на особу, яка вчинила насильство, тощо). Це може налякати дитину, спричинити або посилити в неї відчуття провини за те, що відбулося. Як наслідок – в неї може сформуватись небажання розповідати про обставини події.● Якщо будь-які факти чи подробиці обговорюють у присутності дитини, це може спонукати її до повторювання під час допиту / опитування почутого від дорослих без розуміння суті висловлювань. Відсутність будь-якої реакції дорослих, спрямованої на захист дитини та її підтримку, може призвести до небажання дитини згадувати болючі для неї події та розповідати про них. На досвід, який дитина не в змозі усвідомити, вона реагуватиме так, як зреагували на нього дорослі. Коли відповідно до обставин події дорослий очікує певної реакції від дитини, вона намагається свою поведінку / висловлювання / свідчення налаштувати під його очікування.
Якщо дорослі свідомо спонукають дитину не надавати свідчень або викривляти деталі події, що з нею трапилась, такий психологічний вплив має чітку мету і зветься прямим. Розглянемо види такого впливу.

Переконання

Спрямування

Формування у дитини невідповідного ставлення до отриманого досвіду. Викривлення понять «добре» і «погано».

Прояви

Висловлювання дитини: «Мене так люблять»; «Це така гра»; «Мама сказала, що про це не можна нікому розповідати»; «Мені казали, що це – підготовка до дорослого життя».

Емоційне наслідування

Спрямування

Психологічний вплив, який спонукає дитину до дій через емоційну сферу, а не через свідомість та інтелект. 

Прояви

Залежить від емоційної реакції батьків або інших людей, коли вони дізналися, що дитина зазнала насильства. Наприклад, якщо мама плакала, а хтось із дорослих гнівався чи сварив, дитина перестає розповідати про обставини події. 

Навіювання

Спрямування

Орієнтування дитини на певний приклад, повторення і відтворення дій (вчинків, жестів, манер), надання інформації тощо.

Прояви

Коли дитина відтворює події, вона боїться забути про щось, тому намагається вивчити те, про що говоритиме, і не відхиляється від завченого тексту. Може також використовувати не характерні для віку і не зрозумілі для неї мовні звороти, шаблонні або прямі висловлювання (наприклад, «Мама сказала про це нікому не розповідати»). Мовлення також буває спонтанним. Емоційні прояви змінні. Конгруентність відсутня.

Мода

Спрямування

Стандартизована поведінка дитини, сформована під впливом прикладу та досвіду інших людей.

Прояви

Акцентуація на реакції дорослих та покаранні кривдника. Дитина запитує: «А що з ним зроблять?», «Коли його заарештують?» Характерна конгруентність. Поведінка / реакції не відповідають віковим особливостям дитини. 

Чутки

Спрямування

Необґрунтовані повідомлення про факти / події від однієї або більше осіб. 

Прояви

Висловлювання, почуті від інших осіб, що містять інформацію, яка не відповідає досвіду дитини: «А правда, що таких людей саджають у тюрму?», «А правда, що я можу отримати компенсацію за моральну шкоду?», «А правда, що його / її виженуть із дому?»

Якщо психолог виявив ознаки прямого чи опосередкованого впливу на дитину, він має описати це у висновку та підтвердити прямою мовою дитини, що є важливим елементом його обґрунтування.